Втрата стратегічного партнера: як падіння Асада вплине на відносини між Китаєм і Сирією?

У вересні 2023 року президент Сирії Башар Асад прибув із візитом до Китаю і зустрівся з головою КНР Сі Цзіньпіном. На зустрічі лідери двох країн підписали угоду про «стратегічне партнерство». Однак усього за рік унаслідок стрімкого наступу опозиції на Дамаск режим Асада впав, а сам він утік до Росії. Як втрата «стратегічного партнера» вплине на позицію Китаю на Близькому Сході, і як він вибудовуватиме відносини з новим урядом Сирії?

Відносини між Китаєм і Сирією мають давню історію. Сирія стала однією з перших арабських країн, які встановили дипломатичні відносини з Китайською Народною Республікою. Крім того, вона була одним зі співавторів резолюції про те, щоб саме КНР, а не Китайська Республіка на Тайвані, представляла інтереси Китаю в ООН, зокрема як постійний член Ради Безпеки ООН.

І можна сказати, що через багато років ця інвестиція цілком окупилася, оскільки після початку Арабської весни і Громадянської війни в Сирії 2011 року Китай підтримав режим президента Башара Асада. І як член Радбезу ООН, Пекін вісім разів накладав своє право вето на резолюції РБ ООН, які були пов’язані з конфліктом у Сирії та могли призвести до повалення режиму Асада, що є примітним фактом, оскільки за свою історію він використовував це право лише 16 разів. Так, 2019 року КНР і Росія наклали вето на проєкт резолюції, що закликала до припинення вогню в місті Ідліб, де армія Асада воювала з ісламістськими угрупованнями, що опонують йому.

Пекін також безпосередньо надавав допомогу Сирії під час конфлікту. Так, за даними Center for Operational Analysis and Research, допомога Китаю 2017 року різко зросла після перемоги сирійських військ в Алеппо, становивши 54 млн доларів порівняно з близько 500 тис. доларів 2016 року. Крім того, Пекін вклав великі гроші в сирійську нафтогазову галузь – близько 3 млрд доларів.

У січні 2022 року Башар Асад оголосив про приєднання Сирії до ініціативи голови КНР Сі Цзіньпіна «Один пояс – один шлях». А у вересні 2023 року він відвідав Китай, де якраз проводилися Азіатські ігри, і зустрівся з Сі Цзіньпіном. Під час зустрічі Сі Цзіньпін пообіцяв Асаду допомогу у відновленні країни після більш ніж 10 років війни. І обидва лідери уклали угоду про «стратегічне партнерство».

«Зіткнувшись із міжнародною обстановкою, сповненою невизначеності та нестабільності, Китай готовий продовжувати спільну роботу з Сирією, твердо підтримувати один одного, просувати дружнє співробітництво і спільно захищати міжнародну справедливість і правосуддя», – заявив тоді Сі Цзіньпін.

Усе це свідчить про те, що Китай розглядав режим Асада як одного зі своїх союзників на Близькому Сході. Але водночас не варто перебільшувати значущість цього «стратегічного партнера» для Пекіна.

З моменту приєднання Сирії до ініціативи «Один пояс – один шлях» Китай не надто охоче інвестував у її економіку, та, зіштовхнувшись із загрозою вторинних санкцій з боку США, узагалі відмовився від деяких своїх проєктів у країні.

Сирія також не є значущим торговельним партнером для Китаю. Пік торгівлі між двома країнами припав на 2011 рік, коли її обсяг становив близько 2 млрд доларів. У 2022 році він склав лише 541 млн доларів.

Пекін інвестував значні кошти в сирійську нафтогазову галузь, однак і тут Дамаск нездатний покрити його потреби в постачанні енергоресурсів. Китай імпортує 47% необхідної йому сирої нафти з країн Близького Сходу, зокрема близько 25% – із Саудівської Аравії, за якою слідують Ірак, Оман та ОАЕ. Сирія ж, чиї обсяги видобутку сирої нафти до серпня 2024 року становили лише 95 тис. барелів на день, ніколи не була значущим для Пекіна постачальником енергоресурсів. Її експорт до Китаю 2022 року становив 2 млн доларів, причому основними товарами стали рослинна продукція, мило і мийні засоби, а також оливкова олія.

Що ж до «стратегічного партнерства», то Пекін уклав подібні угоди з 16 із 22 країн-членів Ліги арабських держав, включно з противниками режиму Асада, зокрема з Саудівською Аравією і Катаром. І з моменту укладення угоди 2023 року Китай мало що зробив для подальшого розвитку відносин із Сирією.

Власне, показовим фактом стала реакція Пекіна на падіння режиму його союзника в грудні цього року. Поки сили сирійської опозиції на чолі з протурецьким ісламістським угрупованням «Хайят Тахрір аш-Шам» (ХТШ) наступали на столицю, Китай не надав Асаду жодної підтримки, а після його повалення та втечі до Москви не зайняв чіткої позиції щодо майбутнього Сирії, відкинувши чергову заяву про те, що «долю й майбутнє Сирії має визначати сирійський народ». Також офіційний представник МЗС КНР Мао Нін закликала «всі сторони, що беруть участь, забезпечити безпеку китайським установам і громадянам», і знайти «політичне рішення для якнайшвидшого відновлення стабільності та порядку».

Таким чином, падіння режиму Асада не стало для Китаю серйозним ударом, оскільки він не залежав від Сирії в торговельному або енергетичному плані. Водночас повалення сирійського лідера може означати для Пекіна втрату вкладених в економіку країни коштів, а також ще раз демонструє обмеженість його впливу на Близькому Сході.

За словами старшого наукового співробітника Азіатсько-Тихоокеанської програми Chatham House Вільяма Метьюза, для КНР «падіння Асада дійсно означає втрату дипломатичного партнера». Він додав, що «Хайят Тахрір аш-Шам», яка, ймовірно, очолить Сирію після повалення попереднього режиму, навряд чи буде зацікавлена в тісних контактах із Китаєм. Однак Пекін, найімовірніше, намагатиметься зберегти зв’язки з новим урядом країни і, зокрема, розгляне можливості для співпраці.

Метьюз навів як приклад ситуацію з ісламістським рухом «Талібан», який 2021 року повалив проамериканський уряд в Афганістані та керує країною досі. Китай зміг вибудувати відносини з новим урядом Афганістану і в січні цього року став першою країною, яка визнала представника Талібану в Пекіні як офіційного дипломатичного посланця в країні. Крім того, 2023 року багато китайських компаній уклали угоди з талібським урядом.

Щоправда, ситуація в Афганістані та Сирії сильно відрізняється, оскільки таліби, які прийшли до влади в Кабулі, не пов’язували Китай із попереднім режимом, як це може статися в Сирії. Щоправда, на відміну від інших союзників Асада, на кшталт Ірану та Росії, Пекін безпосередньо не брав участі у війні та не відправляв свої війська на допомогу Асаду, тож у нової сирійської влади немає причин повністю розривати з ним відносини.

Китайські експерти та дипломати повідомили Reuters, що зараз Китай займе вичікувальну позицію, перш ніж визнати новий уряд Сирії. За їхніми словами, Пекін може використати свій досвід і фінансові можливості для підтримки відновлення країни, однак його участь, найімовірніше, буде обмеженою, оскільки останніми роками він прагне мінімізувати для себе фінансові ризики за кордоном.

«У Китаю у 2024 році набагато менше грошей, ніж у 2013-2014 роках, коли було запущено ініціативу «Один пояс – один шлях», – сказав експерт із відносин КНР і країн Близького Сходу з Університету Гронінгена Білл Фігероа, – відбувається очевидний перегляд курсу в бік безпечніших інвестицій і зниження ризиків для КНР загалом».

Що ж стосується впливу Китаю на Близькому Сході, то він позиціонує себе як важливого економічного і торгового партнера для арабських країн, а також як нейтрального гравця, здатного домагатися примирення між ворогуючими сторонами. Так, у березні 2023 року за посередництва Пекіна давні суперники Іран і Саудівська Аравія уклали дипломатичну угоду, що відкриває шлях до подальшого відновлення відносин між ними. А в липні цього року також за його посередництва ворогуючі палестинські угруповання підписали угоду про «національну єдність», яка передбачає створення єдиного уряду після завершення конфлікту в секторі Газа.

Правда, китайські дипломатичні зусилля поки що так і не призвели до створення уряду національної єдності в Палестині, а в урегулюванні війни в Газі головну роль наразі відіграє Вашингтон, а не Пекін. І тепер падіння режиму Асада, якого Китай жодним чином не підтримав, показує, що його вплив у регіоні все ще залишається обмеженим.  

«Склалася думка, що перебільшує можливості КНР впливати на політичні події в регіоні», – сказав старший науковий співробітник Atlantic Council Джордж Фултон. За його словами, падіння режиму Асада, яке розглядається як послаблення впливу його головних союзників – Ірану та Росії, також завдає удару по глобальних амбіціях Пекіна.  

Тож головний урок, який Китай може винести із ситуації зі скиненням режиму в Сирії, полягає в тому, що він надто сильно покладався на інших своїх союзників, які нічого не зробили для захисту китайських інтересів у країні або ж хоча б для збереження Асада при владі. Надалі Пекін може поводитися більш обережно стосовно нового уряду Сирії й чекатиме, доки ситуація в країні так чи інакше вирішиться, перш ніж зайняти чиюсь сторону.  

Крім того, Китай може дещо дистанціюватися від Ірану та Росії, а також скоригувати свою політику на Близькому Сході з урахуванням ролі Туреччини як головного союзника «Хайят Тахрір аш-Шам» і бенефіціара скинення режиму Асада. Навряд чи він захоче знову безсило спостерігати за падінням ще одного свого «стратегічного партнера», якого не стали захищати навіть його найближчі союзники.