Як Лукашенко може використовувати ПВК «Вагнер»?

Однією з головних дійових осіб історії з військовим заколотом у Росії став Олександр Лукашенко, який виступив перемовником-посередником між Кремлем і приватною військовою компанією «Вагнер», що збунтувалася. Які в підсумку бонуси отримав керівник Білорусі? І що йому може дати прийом учасників цього скандального збройного формування у себе в республіці?

Надаючи Кремлю послуги медіатора, Олександр Лукашенко діяв із прагматичним розрахунком і піар-інтересом. Стабільність внутрішньополітичної ситуації в Росії – запорука збереження нинішнього стану союзницьких відносин, які гарантують різні вигоди, починаючи від доступу на російський товарний ринок і пільгових цін на енергоресурси, і закінчуючи мілітаристською «парасолькою». Останнім часом це – можливості компенсувати втрати від санкцій і розміщення в республіці російської тактичної ядерної зброї як інструменту в протистоянні із Заходом.

Та й узагалі Росія – єдиний союзник Білорусі в регіоні та найголовніший у світі. Як, утім, і Мінськ для Москви. Не випадково обидві сторони після “пригожинського” заколоту підкреслювали цінність і ефективність союзницької взаємодопомоги. Мовляв, під час білоруської революції-2020 Кремль допоміг утримати владу Лукашенку – треба розуміти, це визнання того, що протести придушували і російські силовики. А ось тепер той допоміг Кремлю нібито запобігти смуті.  Привертає до себе увагу ухвалена під час заколоту заява Ради безпеки Білорусі, в якій йшлося про повну підтримку Путіна, а заразом і так званої СВО. Влада Білорусі, таким чином, у цьому питанні вже більше навіть не намагається вербально лавірувати.

«Білорусь була і залишається союзником Росії, який повністю поділяє цілі та завдання СВО. Ця важка, вимушена і виправдана місія із захисту російських людей на Донбасі. Фактично йде боротьба за майбутнє слов’янського світу. Білоруси і росіяни – братні народи, наші держави пов’язані політичним союзом. І ми не можемо залишатися осторонь подій, які відбуваються на півдні Росії. Будь-яка провокація, будь-який внутрішній конфлікт у військових і політичних колах, в інформаційному полі та громадянському суспільстві – подарунок колективному Заходу. Навіть якщо зацікавлені сили і не стоять біля витоків подібних сценаріїв, то не пропустять шанс їх розвинути й очолити. Це може призвести до катастрофи», – заявив Радбез республіки.

Успішна медіація – це, безумовно, набір політичних очок. Лукашенко любить приміряти імідж миротворця, зокрема багато років пропонує свої послуги з врегулювання російсько-українського конфлікту. Звісно, пристойну порцію дифірамбів президенту відважила білоруська пропаганда. Та й деякі російські пропагандисти теж: наприклад, Володимир Соловйов навіть заявив, що «батька» гідний звання «Герой Росії». Рейтинг Лукашенка серед росіян, судячи з усього, ще більше зросте. Це для нього як бальзам на душу. Свого часу він всерйоз розраховував отримати владу в Кремлі: як великий інтегратор багато їздив російськими регіонами, проте варіант Конституції, за якою Союзною державою Росії та Білорусі по черзі керували б президенти двох країн, «зарубали», а наступником Єльцина став Путін.

Зі свого боку Лукашенко цілком підійшов Москві як сторонній парламентер – статусний, але такий, що не має стосунку до російських політеліт-бояр, які на обговорення проблемної ситуації з «опричником», ну або «стрільцем», зглянутися погребували. Тим паче що ПВК «Вагнер» – як репутаційно, так інституційно сумнівне утворення. Утім, у будь-якому разі все виглядає так, що домовленостей досягнуто у форматі «розрулили за поняттями».

І тепер це вже ніби як проблема Лукашенка, а не Путіна.  Адже Пригожин, підсумовуючи вирішення ситуації, заявив, що «Олександр Григорович простягнув руку і запропонував знайти шляхи вирішення для подальшої роботи ПВК «Вагнер» у законній юрисдикції».

Утім, поки що Лукашенко дав зрозуміти, що ці бойовики в Білорусі тимчасово. Мати під боком таку структуру загрожує. Це показав не тільки нещодавній заколот, а й події 2020 року напередодні президентських виборів у Білорусі. Тоді його дуже напружила поява там кількох десятків «вагнерівців»: «бацька» навіть встиг докоряти союзникам за спробу дестабілізувати ситуацію і видворив гастролерів із країни.

«Лукашенко не любить існування на території Білорусі неконтрольованих владою структур, неконтрольованих людей, а Пригожин показав себе саме як людина, яку важко контролювати, – каже білоруський політолог Валерій Карбалевич. – Учора він пішов на Москву, а завтра піде на Мінськ зі своїми бійцями. Це ризикована гра. Я думаю, що якщо і буде переміщення ПВК сюди, то невеликими кількостями з великою обережністю і під досить сильним контролем з боку білоруських силовиків».

Водночас керівник Білорусі заявив, що командири «Вагнера» можуть бути корисними в плані обміну досвідом з армією. Під час бесіди з міністром оборони Віктором Хреніним він заявив: «Якщо їхні командири приїдуть до нас і допоможуть нам… Досвід. Вони на передовій – штурмові загони. Розкажуть нам, що зараз важливо. Ось мені Путін востаннє сказав: контрбатарейна боротьба, без цього неможливо. Безпілотники. Вони через це пройшли. Вони розкажуть про зброю: яка добре працювала, яка ні. І тактика, і озброєння, і як наступати, як оборонятися. Це безцінно. Ось це нам від вагнерівців треба взяти».

Ще раз, історія дуже дивна: три роки тому білоруські спецслужби затримували «вагнерівців» як загрозу для влади, а тепер Міністерство оборони повідомляє про спільні тренування ПВК і Сил спеціальних операцій:

«В умовах геополітичної обстановки, що склалася, реальний бойовий досвід, який має ПВК, – це можливість продовжити розвивати курс, який білоруська армія взяла на модернізацію, переоснащення і швидке впровадження досвіду сучасних військових конфліктів у програму підготовки».

Навіщо ще Лукашенку ПВК «Вагнер» у Білорусі? Звісно, можна припустити, що бойовиків, які приїхали, можуть якимось чином використати в протистоянні із сусідніми країнами ЄС – Польщею, Литвою і Латвією. Наприклад, для ескалації «мігрантської кризи», що триває вже кілька років.  Після заколоту звучала навіть конспірологічна версія, що його інсценували для передислокації «Вагнера» в Білорусі – для потенційного нападу на Литву або нового наступу з білоруського напрямку на Україну. Поміркував про цю версію вголос і сам Лукашенко:

«Значить, Пригожин у нас за завданням Кремля, під час якого може влаштувати провокації проти майбутнього саміту НАТО у Вільнюсі? Ні, ми не збираємося ні до яких провокацій. Але якби нам потрібна була провокація, так у мене на західному напрямку тисячі військових. Тільки команду дай – вони будь-яку провокацію організують. Але нам це не потрібно. Навіщо нам ця провокація? Що вона дасть? Ну, налякаємо ми їх у Вільнюсі, і що? У відповідь отримаємо. Тому немає жодної необхідності».

Водночас під час переговорів із Путіним у Санкт-Петербурзі наприкінці липня Лукашенко вирішив полякати «вагнерівцями» Варшаву: мовляв, ті рвуться на захід. Та й не випадково навчання військовослужбовців білоруської армії і бойовиків цієї ПВК було організовано на полігоні «Брестський» поблизу польського кордону.

Досвід бійців «Вагенер» може бути застосований владою Білорусі і для створення власної ПВК у республіці – у тих самих питаннях рекрутування і діяльності за кордоном. Раніше «міністр оборони» в альтернативному уряді білоруської опозиції, колишній командир десантно-штурмової бригади в Бресті Валерій Сахащик уже ділився інформацією, що білоруська приватна військова компанія створюється на базі приватного охоронного підприємства «ГардСервіс». Саме цій фірмі єдиній напередодні президентських виборів 2020 року було дозволено указом Лукашенка використовувати вогнепальну зброю. За словами Сахащика, приблизно тисяча осіб уже навіть проходили спеціальне навчання. Серед них – колишні офіцери, прапорщики, сержанти і солдати сил спецоперацій і спецпідрозділів білоруських силових відомств. Представник уряду Тихановської вважає, що пізніше їх можуть використовувати для участі в диверсійно-розвідувальній діяльності.

До речі, торік і цього року паралельно в Білорусі було створено на контрактній основі кілька нових загонів із військовослужбовців спецпідрозділів, які пішли в запас («Рись», «Смерч», «Беркут» та інші). Курирує їх заступник міністра внутрішніх справ – командувач Внутрішніми військами Білорусі Микола Карпенков. Як бачимо, кадрова база (колишні спецпризначенці) у цих загонів і ймовірно створюваної ПВК на базі приватної охоронної фірми одна.

Примітно, що, як з’ясували журналісти-розслідувачі, засновником цього приватного охоронного підприємства «ГардСервіс» є компанія «Глобалкастом-менеджмент», серед власників якої значиться білоруська громадянка Ганна Пушкарьова (60% акцій), цивільна дружина давнього найближчого соратника Лукашенка ще з початку 1990-х років Віктора Шеймана. Шейман обіймав найрізноманітніші високі посади – генпрокурора, держсекретаря Радбезу, глави Адміністрації президента. Зараз він спеціальний посланник Лукашенка, який курирує розвиток співпраці з країнами африканського континенту. А син Шеймана фігурує в розслідуваннях про таємний видобуток золота в Зімбабве.

Якраз в Африці багато років “вирішує” питання бізнес-структур і влади Росії “Вагнер”. Можна припустити, що гостинність Лукашенка має далекі розрахунки і в географічному плані…