17.08.2022

Як «плавляться» симпатії білорусів до Росії

Російсько-український конфлікт – фактор, який може суттєво вплинути на геополітичний вибір білорусів. Все-таки зіткнулися дві країни-сусідки, причому, як свідчать соціологічні дослідження, з різними цивілізаційними векторами. Редакція NewsPrice вивчила ставлення білорусів до того, що відбувається, та їх сприйняття того, що Білорусь стала співучасником міжнародної агресії.

Примус до війни

Про те, що країна не залишилася осторонь конфлікту, свідчать як заяви, так і дії влади. Напередодні подій Олександр Лукашенко досить чітко визначив свою позицію, прогнозуючи з усіх екранів успішний бліцкриг Москви:

«Україна ніколи з нами не воюватиме: ця війна триватиме максимум три-чотири дні. Там не буде кому проти нас воювати. Ті, кого там показують із цими дерев’яними автоматами, як вони тренуються… І як тільки трохи запахло, Володя Зеленський одразу злякався.»

До речі, це далеко не перша помилка білоруського президента щодо України: 2019 року перед другим туром президентських виборів він уже передбачав перемогу Петра Порошенка. Тепер йому залишається лише повторювати всі кремлівські наративи про утиск росіян на сході України, а також про так звану «військову спецоперацію», яка попередила напад з боку блоку НАТО, пояснюючи свою риторику тісними союзницькими відносинами:

«Ті, хто нас дорікає, ви, що не знали, що маємо найтісніший союз із Російською Федерацією? Не знали, що у нас створено вже давно єдине угруповання збройних сил? Фактично єдина армія. Ми були і будемо разом із братньою Росією. Наша, білорусів, трагедія лише в тому, що сьогодні зіткнулися два братські народи – росіяни та українці. Це наша трагедія. Але ми завжди говоримо, що правда сильніша. І справді сьогодні на боці братської Росії, Ми єдина країна, яка підтримує росіян у цій боротьбі.»

Крім того, Мінськ надав російській армії всю необхідну інфраструктуру – від залізниці до аеродромів, з яких гелікоптери з десантом літали під Київ у лютому-березні, і звідки час від часу запускаються ракети українською територією.

Тим не менш, утримуватися від прямої участі у війні живою солдатською силою Білорусі поки що вдається. Українські військові експерти підтверджують, що ознак підготовки наземної атаки з території країни наразі не спостерігається. Навіть незважаючи на те, що там уже котрий місяць проходять перевірки та мобілізаційні навчання, які офіційний Мінськ пояснює прикриттям кремлівської спини від гіпотетичної атаки НАТО. «Батька», до речі, неодноразово клятвено обіцяв, що білоруські солдати на українську землю як окупанти не ступлять. І поки що у нього вистачає внутрішньополітичних фобій, щоб намагатися цього уникати.

По-перше, армійське вторгнення спричинить розширення хворобливих економічних санкцій. По-друге, такий розвиток ситуації може спровокувати українські удари у відповідь не тільки по російських військових об’єктах, а й за задіяною для їх дислокування інфраструктурою. Разом із ймовірним потоком «вантажу-200» це може реанімувати масові протести 2020 року або спровокувати «палацовий переворот».

До того ж білоруські військові, хоч у переважній більшості своїй і симпатизують Росії, надають перевагу бойовим діям на підтримку в нинішньому форматі. Соціологія підтверджує, що громадяни із тривогою сприймають співучасть своєї країни у конфлікті. А пряма участь у бойових діях і зовсім підтримує лише кілька відсотків населення.

Рейтинг агрессора

Британський центр «Chatham House» щомісяця проводить соціологічні дослідження згідно з якими у червні ставлення білорусів до того, що відбувається, як і раніше, було швидше негативним. При цьому однозначних супротивників військових дій у два з половиною рази більше, ніж прихильників – 14% проти 35%. Крім того, статистика показує, що:

за участь Білорусі у військових діях на боці Росії виступає 5% респондентів;
за участь у військових діях на стороні України висловилося 4% опитаних;
за підтримку дій Росії без вступу у воєнний конфлікт виступило 23%;
за підтримку України, не вступаючи у конфлікт – 5%.
очікують негативних наслідків для Білорусі через конфлікт – 59%.

Ці соціологічні дані багато в чому пояснюють громадську поведінку білорусів. Протестні дії не такі масштабні, як хотілося б українцям. Однак у країні продовжуються широкі репресії, що розпочалися два роки тому після президентських виборів та масових вуличних протестів. Буквально щодня затримується кілька людей, а наприкінці лютого кількість затриманих обчислювалася тисячами.

Проте, навіть у таких умовах, співчутливими було організовано моніторинг та диверсії на залізниці для затримки переміщення російських військ та техніки до українського кордону. На сучасних «партизан» за «рейкову війну» заведено десятки кримінальних справ, у тому числі за звинуваченням у тероризмі, а залізниця посилено патрулюється силовиками.

За неофіційною статистикою, серед легіонерів, що воюють в Україні, найбільше білорусів. Починаючи з 24 лютого, вже загинуло понад десяток бійців. Мабуть, тому лише п’ята частина опитаних певною мірою вважає винними в тому, що з території їхньої країни відбуваються військові дії проти України та звичайних громадян. Крім того, багато хто розділяє позицію Світлани Тихановської, вважаючи, що Білорусь також окупована Росією.

Можна припустити, що симпатизантів було б ще менше, якби на телебаченні звучала альтернативна точка зору. Але глядачі переважно черпають інформацію з білоруських та російських телеканалів. Редакція NewsPrice вивчила звіти компанії «Медіа Вимірювач» про склад та переваги аудиторії основних каналів, які ведуть мовлення в Білорусі.

У червні Топ-5 передач – три розважальні та дві новинні – контент російських телеканалів «Росія-Білорусь» та «НТВ-Білорусь». Новинки – «Вісті тижня» та «Підсумки тижня з Ірадою Зейналовою». Приблизно така сама картина була й у попередні місяці. Щоправда, половина учасників телеметрії – у віці «55+» та 61% аудиторії – жінки. Тобто малоймовірно, що ці люди братимуть активну участь у політичному житті поза диваном.

Білоруська армія: «Ніколи знову!»

Прокремлівська пропаганда не впливає на білорусів, як на росіян. Наприклад, та сама Друга світова сприймається в країні не через слоган «Можемо повторити!», а через «Ніколи знову!». Та й поїздили вони сусідніми європейськими країнами та Україною достатньо для того, щоб переконатися, що тамтешні реалії та настрої далекі від пропагандистських посилів.

Справа в тому, що в час до пандемії коронавірусу білоруси багато років були світовими лідерами з отримання шенгенських віз. А Україна входить до трійки країн, що найбільш відвідувані, так званими організованими туристами. А якщо вважати і поїздки «своїм ходом» від Затоки до Львова, то, напевно, навіть випередить у цьому міні-рейтингу Єгипет та Туреччину. Загалом фобії через «бандерівців» у білорусів немає.

Крім того, настрої в армії непогано показують і дослідження центру «2Chatham House», наведені вище нами. На запитання «Що, якби влада Білорусі прийняла рішення вступити у війну проти України?» відповіді респондентів виявилися такими:

впевнені, що військовослужбовці виконали наказ – 20%;
думають, що солдати та офіцери відмовилися б воювати – 20%;
вважають, що військові залишили зону бойових дій – 19%;
вважають, що намагалися не застосовувати зброю – 15%;
чекають на звільнення з армії – 13%;
прогнозують здачу в полон українцям – 9%

Звичайно, швидше за все це лише наївне уявлення громадянських про ймовірну поведінку військових, проте воно демонструє явно негативне ставлення до застосування зброї проти сусідів.

Окрім іншого, ситуація призвела до різкого зменшення кількості прихильників входження до ОДКБ. Вперше за історію соціологічних спостережень за вихід із цього військово-політичного блоку та за нейтралітет виступає більше білорусів, ніж за збереження членства у ньому – 48% та 42% відповідно. І майже вдвічі з 6% до 10% зросла кількість тих, хто виступає за входження Білорусі до НАТО.

Директор “Chatham House” Григорій Астапеня у презентації результатів соцопитування зазначив, що відбувається “плавлення” підтримки Росії, тобто “поступово, за відсотком, зменшується кількість людей, які вважають, що Білорусі слід підтримувати дії Росії”.

Здається, з кожним прильотом російських ракет українськими містами та розширенням санкцій симпатії до Москви «плавитимуться» ще більше. У свою чергу, навіть авторитарний режим Лукашенко змушений зважати на антивоєнну громадську думку. Тим більше, що воно цілком може радикалізуватися до «партизанщини». Факти показують, що ймовірність прямого вступу до російсько-українського конфлікту білоруської армії з кожним днем аж ніяк не збільшується.