Як звільняли Ассанжа: чому це сталося тільки зараз

Багаторічна справа засновника WikiLeaks несподівано завершилася. Через сім років життя самітником у посольстві Еквадору та п’ять років у британській в’язниці Джуліан Ассанж дочекався умов, коли політики трьох країн виявилися зацікавлені в його звільненні.

Про угоду, яка передувала звільненню Ассанжа, відомо не багато. Вона готувалася кілька місяців, і до останнього моменту зберігалася невизначеність у її умовах. Уперше про можливість визнання провини Ассанжем стало відомо в березні цього року, за даними королівської прокурорської служби Британії. Відтоді відомство консультувало американську владу з приводу того, як домогтися укладення угоди.

Політично це стало можливим після обрання нового уряду Австралії в травні 2022 року. Тоді нова адміністрація вирішила повернути додому одного з найвідоміших політичних в’язнів. Прем’єр-міністр Ентоні Албаніз заявив, що не підтримує всі дії Ассанжа, але настав час його звільнити. Главу уряду підтримав парламент країни, і почалися тривалі переговори.

Австралійська парламентська делегація відвідала Вашингтон, де лобіювала цю ідею в Конгресі США. Також Албаніз порушував питання звільнення Ассанжа під час переговорів із Джо Байденом. Однією з ключових осіб у цій справі став посол Австралії в Лондоні Стівен Сміт. За даними дипломатичних джерел, він «виконав більшу частину роботи, щоб домогтися успіху».

Сміт був міністром закордонних справ у попередньому уряді Австралії і використовував свої зв’язки для налагодження контакту з Ассанжем: він відвідував його у в’язниці «Белмарш» у Лондоні. Також до спроби звільнення австралійця долучився Кевін Радд, колишній прем’єр-міністр, який нині обіймає посаду посла Австралії у Вашингтоні. Протягом кількох місяців посли працювали над виробленням прийнятних умов звільнення.

На думку експертів, справа Ассанжа стала випробуванням для австралійсько-американських відносин. Зазвичай Канберра схильна підтримувати Вашингтон, але суспільні настрої в обох країнах змінилися до такої міри, що стало можливим вимагати звільнення іноземця, який загрожував безпеці Штатів. Австралійські політики навіть дозволяли собі порівнювати справу Ассанжа з випадками затримань громадян в Ірані та Китаї.

Важливою була позиція лондонського суду, який 20 травня постановив, що засновник WikiLeaks може подати нову апеляцію на рішення про його екстрадицію. Це рішення було очікуваним, оскільки за п’ять років, проведених Ассанжем у лондонській в’язниці «Белмарш», судді постійно передавали справу на новий розгляд із можливістю апеляції. Такий хід можна розцінити як спосіб тиску на обидві сторони конфлікту, щоб змусити їх сісти за стіл переговорів і завершити угоду.

Спроба судити дії Ассанжа не була юридично прозорою. Йому було пред’явлено кілька звинувачень за законом про шпигунство: 17 – у публікації секретних відомостей і 1 – у хакерстві. У сукупності підозрюваному загрожувало близько 175 років тюремного ув’язнення. Однак американська влада не поспішала виносити обвинувачення: президент Обама так і не наважився дати справі хід, адміністрація Трампа також не поспішала оформити справу як шпигунство.

Одна з ключових перешкод, яка заважала швидко пред’явити обвинувачення, – це аргумент захисту щодо використання Першої поправки до Конституції США. Зазвичай американських журналістів не переслідували за публікацію секретних відомостей, оскільки вони також могли послатися на Першу поправку. Якщо припустити, що Ассанж займався журналістською діяльністю, а не шпигунством, то його суд став би прецедентом для всієї індустрії медіа в США.

Однак у американських прокурорів залишалося одне ефективне звинувачення – у хакерстві. Проти нього аргумент Першої поправки безсилий, і в підсумку саме цей пункт довелося визнати Ассанжу в обмін на звільнення. Таким чином, обидві сторони розуміли, що їхні стратегії в суді вразливі, що підштовхнуло прокурорів і адвокатів Ассанжа прискорити укладення угоди. Успішний результат став довгоочікуваним для багатьох учасників цього процесу.

Справа Ассанжа була багаторічним подразником між Великою Британією, США та Австралією. Незважаючи на позицію австралійців, у решті країн ситуація була не настільки однозначна: адміністрація Байдена хотіла розв’язати питання до президентських виборів у листопаді, а британські консерватори побоювалися, що після перемоги лейбористи будуть менш охоче погоджуватися на екстрадицію Ассанжа до США.

Після звільнення з в’язниці «Белмарш» Ассанж вилетів на приватному літаку в Бангкок і потім – на Північні Маріанські острови, американську територію в Тихому океані. Таке незвичайне місце для суду було обрано невипадково: Ассанж не хотів потрапляти на материкову територію Штатів, також ці острови розташовані в порівняльній близькості від його батьківщини. Після визнання провини у змові з метою отримання та розголошення секретних відомостей суддя Рамона Манглона зарахувала як термін покарання 62 місяці, які підсудний провів у лондонській в’язниці.