Зміни і стабільність: чому лейбористи перемогли на виборах у Великій Британії?

На початку липня цього року у Великій Британії відбулися парламентські вибори, на яких з величезним відривом перемогла Лейбористська партія на чолі з Кіром Стармером, який став новим прем’єром країни. Консервативна партія Ріші Сунака, що правила до того, зазнала найгіршої поразки за всю свою історію. Але чому консерватори, які правили Британією з 2010 року, цього разу програли? І яку політику проводитимуть лейбористи, що перемогли?

4 липня 2024 року стало найгіршим днем за майже 200-річну історію Консервативної партії у Великій Британії. На парламентських виборах, що відбулися цього дня, вона втратила 252 місця в британському парламенті, зберігши лише 121, і посіла друге місце на виборах із результатом 23,7%.

Відповідальність за цей абсолютний розгром узяв на себе лідер партії і тепер уже колишній прем’єр-міністр країни Ріші Сунак. Йдучи з посади відразу після виборів, він заявив: «Я віддав цій роботі всі сили, але ви надіслали чіткий сигнал про те, що уряд Сполученого Королівства має змінитися; і ваша думка – єдина, що має значення».

«Я почув ваш гнів, ваше розчарування. І я беру на себе відповідальність за цю поразку», – сказав Сунак виборцям.

Головні противники консерваторів – лейбористи, могли святкувати повну перемогу. Вони посіли перше місце на виборах з результатом 33,7% і придбали 214 місць у парламенті, а їхня загальна кількість місць становила 412 – лише на шість менше, ніж під час їхньої історичної перемоги на виборах 1997 року.

У своїй першій промові як прем’єр глава партії Кір Стармер заявив, що виборці «рішуче проголосували за зміни», і країна може «разом рухатися вперед». «Коли розрив між жертвами, які приносять люди, і послугами, які вони отримують від політиків, стає занадто великим, це призводить до втоми в серці нації, до згасання надії, духу і віри в краще майбутнє, – сказав він, – але нам потрібно рухатися вперед разом. Тепер цю рану, цю відсутність довіри можна зцілити тільки діями, а не словами, я це знаю».

«Тепер наша країна проголосувала за зміни, за національне оновлення і повернення політики до того, щоб служити суспільству», – наголосив Стармер, маючи на увазі те, що виборці були незадоволені політичним продажним характером Консервативної партії і постійною зміною її лідерів.

І справді, настільки розгромна поразка консерваторів на виборах багато в чому пояснюється не тільки тим, що виборці віддали перевагу лейбористам, а й тим, що вони захотіли покарати колишню правлячу партію за низку політичних провалів. Консервативна партія перебувала при владі у Великій Британії з 2010 року, і була відповідальною за всі політичні рішення, які ухвалювалися в країні за цей час.

Серйозні проблеми почалися з референдуму про «Брексіт», який відбувся 2016 року за тодішнього прем’єра Девіда Кемерона, який до нещодавніх виборів обіймав посаду міністра закордонних справ у кабінеті Ріші Сунака. Вихід Великої Британії з Євросоюзу розколов країну. І хоча багато виборців усе ще підтримують це рішення, унаслідок «Брекзиту» країна опинилася в гіршому становищі, ніж була.

За «Брекзитом» послідувала пандемія COVID-19, у період якої у Великобританії сталося одразу кілька скандалів за участю високопосадовців, включно з тодішнім прем’єром Борисом Джонсоном і Сунаком, який обіймав за його правління посаду канцлера казначейства (міністра фінансів), що влаштовували вечірки й порушували карантинні обмеження, які вони самі ж нав’язали решті громадян.

А потім у лютому 2022 року почалася війна Росії з Україною, яка підняла ціну на енергоносії, що ще більше підвищило вартість життя у Великобританії. Ситуацію погіршила й ініціатива прем’єра Лізи Трасс, наступниці Джонсона, щодо зниження податків, яка призвела до економічної та політичної кризи в країні.

І починаючи з 2022 року прем’єри і міністри від Консервативної партії постійно змінювали один одного в низці політичних криз, і у британців з’явилося відчуття, що у влади немає жодного плану того, як розв’язати ситуацію, що склалася. За даними опитування Національного центру соціальних досліджень, що вимірює громадську думку в країні з 1983 року, недовіра до уряду зараз перебуває на рекордно високому рівні.

У цій ситуації головне, що було потрібно лейбористам для перемоги на виборах – це пообіцяти виборцям, що у них, на відміну від консерваторів, є план того, як виправити ситуацію, і що вони можуть забезпечити довгоочікувані зміни. На це спиралася передвиборча кампанія Кіра Стармера, який вирішив обіцяти небагато, але обрав просте гасло: «Зміни».

За словами автора біографії Стармера Тома Болдвіна, лідеру лейбористів не потрібна була книга на 10 тис. слів, щоб переконати виборців проголосувати за нього після багатьох років політичної кризи, влаштованої консерваторами. Йому знадобилося всього три слова: «Я – не вони».

Однак, з огляду на величезну недовіру до влади, яка існує зараз у британському суспільстві, Стармеру потрібно буде продемонструвати, що він не тільки обіцяє зміни, а й готовий втілювати їх у життя. Для цього у лейбористів є доволі велика програма реформ, серед яких можна назвати будівництво 1,5 млн будинків протягом наступних п’яти років, зниження часу очікування медичного прийому до 2029 року, декарбонізація електромережі до 2030 року, а також найм 6,5 тис. вчителів, 5 тис. податківців, 3 тис. поліцейських і 8,5 тис. медичних фахівців у галузі психічного здоров’я.

Також новий прем’єр-міністр має найближчим часом написати свою першу так звану «королівську промову» – законодавчий план на перший рік правління, який буде представлений 17 липня. У пріоритети на цей перший рік входять законопроєкт про права працівників, реформи оренди, податкові зміни з цієї осені, перегляд податків на бізнес, підвищення кількості медичних фахівців Національної служби охорони здоров’я, а також створення державної енергетичної компанії.

В оборонній сфері Стармер слідом за консерваторами планує підвищити військові витрати до 2,5% ВВП країни, що є невеликим зростанням порівняно з 2023 роком і трохи вищим за рекомендований НАТО для своїх держав-членів показник у 2%. Таке підвищення зумовлене, перш за все, триваючою війною між Росією та Україною, яка може поширитися на інші країни Європи, і побоюваннями британських військових, що їхня армія не готова до повномасштабного конфлікту.

Говорячи про конфлікт із Росією та зовнішню політику нового уряду Великої Британії загалом, можна зазначити, що в країні склався консенсус про те, що необхідно продовжувати підтримку України до завершення війни. Тож тут якихось різких змін від лейбористів можна не чекати, єдине, варто зазначити, що на відміну від консерваторів вони більш зосереджені на внутрішніх проблемах країни, а тому не зацікавлені в подальшій ескалації конфлікту та надмірному провокуванні Москви.

Певною проблемою для нового уряду можуть стати відносини зі США, для яких Велика Британія є головним союзником у Європі ще з часів Другої світової війни. Якщо на президентську посаду після листопадових виборів повернеться правий політик Дональд Трамп, то соціалісту Стармеру буде не так легко спрацюватися з ним.

Водночас британський прем’єр уже завбачливо дистанціювався від радикальніших членів своєї партії, які в минулому називали Трампа «жінконенависником» і психопатом, що «співчуває неонацистам». Стармер дав зрозуміти, що працюватиме з тим кандидатом, який переможе на виборах у листопаді. «Я знаю, що робота людини, яка очолює нашу країну, полягає в тому, щоб мати справу з главами інших держав, яких обирають їхні народи», – сказав він, – «не завжди можна обирати лідерів інших країн [з якими доведеться працювати]».

Що стосується Китаю, то лейбористи, найімовірніше, продовжать політику, характерну для багатьох країн Європи. З одного боку, вони, найімовірніше, критикуватимуть КНР за численні порушення прав людини. Але, з іншого, підтримуватимуть і розвиватимуть економічні контакти, оскільки Велика Британія залежить від торгівлі з Китаєм.

Програма реформ, яку пропонує новий британський уряд, продумана і за її правильного втілення може змінити ситуацію в країні на краще. Однак у неї є один серйозний мінус – для її реалізації потрібно чимало часу.

Як розповів Politico високопоставлений британський чиновник, Стармер і його команда налаштовані на «довгострокове мислення» і розглядають свою місію як проєкт із відновлення країни протягом наступних 10 років. А це потребуватиме і перемоги на майбутніх парламентських виборах, які можуть відбутися 2029 року.

«Кір дуже захоплений урядом, який виконує місію, – сказав чиновник, – він говорить про десятиліття оновлення». Джерело додало, що держслужба вітатиме такий підхід. «Якщо ви дійсно хочете виправити ситуацію в Національній системі охорони здоров’я або економіці, це займе дуже багато часу», – наголосив він.

Однак саме часу Стармеру може й не вистачити. Минулі вибори принесли успіх не тільки лейбористам, а й правим популістам з партії Reform UK («Реформувати Сполучене Королівство»), які отримали 14,3% голосів і п’ять місць у парламенті, що стало для них найкращим результатом за недовгу історію існування партії. Лідер «реформістів» Найджел Фараж, затятий прихильник «Брекзиту» і противник міграції, який уперше здобув місце в британському парламенті після семи невдалих спроб, пообіцяв «вибудувати масовий національний рух протягом наступних кількох років», щоб протистояти лейбористам на виборах 2029 року.

В умовах зростання популізму, не тільки правого, і лівого, по всій Європі британські виборці можуть швидко розчаруватися в послідовних, але повільних реформах Стармера, особливо якщо йому не вдасться домогтися якихось значних результатів за найближчі роки. І тоді вже на наступних виборах вони цілком можуть віддати свій голос ультраправим, які не просто обіцяють зміни, але обіцяють домогтися їх швидко і радикально.