Лукашенко став постачальником російської армії

19 грудня до Мінська навідався президент Росії, він же верховний головнокомандувач її Збройними силами Володимир Путін. Візит чудовий. По-перше, повторне кремлівське наступ на Київ з території Білорусі після часткової мобілізації, як і раніше, виглядає досить ймовірно. А по-друге, до союзника Лукашенка до Мінська президент Росії не прилітав аж із літа 2019 року.

Наче наголошуючи на союзництві, президенти, зустрівшись, поїхали з аеропорту на одному преміум автомобілі – російському «Aurus». Також до Мінська відвідали й інші основні провідники так званої спеціальної військової операції: міністр оборони Росії Сергій Шойгу та голова МЗС Сергій Лавров. Шойгу відзначимо особливо. Він, можна сказати, зачастив до Білорусі, бо минулого разу приїжджав зовсім нещодавно – на початку грудня.

Експерти, які готують аналітичні огляди «Білоруський трекер змін», в останньому випуску якраз напередодні візиту Путіна відзначили десуверенізацію республіки, що посилилася:

«Ключовим трендом у зовнішній політиці Білорусі залишається поглиблення її залежності від Росії, насамперед у оборонній сфері. На території країни знову побільшало російських військовослужбовців. При цьому прибуття та розміщення чергової партії військ обґрунтували новими мотивами. Попереднє угруповання, яке увійшло на територію Білорусі незадовго до початку військової агресії проти України, прибуло нібито для участі у спільних навчаннях. Нова поява російських солдатів представлена ​​вже як «розгортання регіонального угруповання військ Білорусі та Росії».

У ході несподіваного візиту Шойгу до Мінська країни підписали протокол про зміну двосторонньої угоди про спільне забезпечення регіональної безпеки від 1997 року. Інформація щодо змісту змін у публічному просторі на даний момент відсутня. Однак, виходячи з раніше запропонованих Росією поправок, можна припустити, що нова редакція угоди розширить легальні рамки для перебування російських військ у Білорусі протягом тривалого періоду.

Аналітики також звертають увагу, що склад білоруських учасників зустрічі з Шойгу вказує на те, що обговорювалося і збільшення військово-технічної складової співробітництва, зокрема, виробництва та постачання білоруської військової техніки до Росії.

Так, з міністром оборони Росії з білоруського боку спілкувалися віце-прем’єр Петро Пархомчик, держсекретар Ради безпеки Олександр Вольфович, голова Державного військово-промислового комітету Дмитро Пантус, який головує промисловість.

Білоруський політолог аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Ігор Тишкевич називає розробки лукашенківського воєнпрому, які цікавлять Москву – це засоби зв’язку та апарати боротьби з безпілотниками, ракети та ракетні системи «Полонез», снаряди підвищеної точності та дрони.

До речі, Тишкевич звертає увагу на нещодавній візит прем’єра Білорусі Романа Головченка, який раніше керував військовим комітетом, до Ірану та Сирії. Не можна виключати, що частина іранського озброєння, яке хоче купити Росія, збиратиметься на території Білорусі. Це можуть бути копії східних безпілотників, або модернізовані свої.

Влада Білорусі заявляла про допомогу російської армії аптечками та пошиттям форми. Автори дослідження також пишуть, що частина свіжомобілізованих російських солдатів проходять бойову підготовку на полігонах республіки. Крім того, вони отримують медичну допомогу, як і поранені на фронті, у місцевих шпиталях.

Озброєння возиться в обох напрямках. Так, на переговорах із Путіним Лукашенко заявив, що Білорусь уже поставила на бойове чергування передані Росією комплекси С-400 та «Іскандер». Крім того, досягнуто домовленості про підготовку білоруських екіпажів бойових літаків, здатних нести специфічні боєприпаси.

Незважаючи на і так досить масштабне сприяння Росія намагається ще тісніше взяти сусіда в союзницькі обійми. На цьому тлі примітні заяви Лукашенка та Путіна про те, що вони разом з урядами домовилися з усіх чутливих економічних питань, у тому числі, за споконвічно проблемною ціною на газ.

Аналітики «Білоруського трекера змін» говорять про посилення економічної залежності Білорусі від Росії:

«Цифри щодо обсягів торгівлі між Білоруссю та Росією залишаються засекреченими, але білоруські чиновники постійно вихваляються успіхами в експорті на російському напрямі. За словами міністра промисловості Пархомчика, за 9 місяців 2022 р. експорт зріс на 34%, або на $4 млрд. Таке зростання на тлі падіння експорту в ЄС та Україну призвело до збільшення частки російського ринку в білоруському експорті з 41% минулого року до 53 % за підсумками трьох кварталів цього року.

Враховуючи, що основні зміни у структурі торгівлі відбулися навесні та влітку, можна сміливо припустити, що в останньому кварталі доля Росії в експорті наблизиться до 70%. Механізми такого стрімкого зростання експорту до Росії залишаються незрозумілими через повну відсутність даних.Незважаючи на постійну риторику про імпортозаміщення, гучних кейсів імпортозаміщення не з’явилося (не виключено, що вони не публічні)».

Можна припустити, що нарощувати експорт вдається якраз за рахунок покриття потреб російської армії. Це може стосуватися як зброї та компонентів, так і супутніх товарів, таких як форма, паливо чи харчування.

Навіть якщо Кремлю не вдасться схилити владу Білорусі до прямої участі у війні, Лукашенко як мінімум міцно сприйматиметься на Заході як співагресор через масові постачання озброєння і стане ще токсичнішим. До того ж це може позначитися на відносинах з Китаєм і Туреччиною, які Мінськ розглядає як противагу Кремлю.

Як зазначає політолог Ігор Тишкевич, на тлі різких заяв та активних зустрічей з Путіним обіцяного запрошення відвідати КНР найближчим часом після XX з’їзду КПК поки що не було.

«Китай все ще тримає паузу. Вони провели ревізію та дивляться, що буде. Паузу тримає турецька сторона. Заява про запрошення до Анкари була, далі поки що питання. До нового року швидкого відскоку за сценарієм Казахстану у Лукашенка вже не виходить. Залишається варіант відповзання з надією, що партнери якось відреагують. У Росії це бачать».

Таким чином, діапазон маневрів Лукашенка продовжує звужуватися, а його політичний курс стає дедалі мілітаристським. Ризики зростають. І не лише репутаційні. Крім розширення західних санкцій, вступ у війну підірве і його позиції всередині країни як гаранта миру та стабільності, нехай і підтримуваних ціною брутальних репресій щодо опонентів.