To reset your password, please enter your email address or username below.

Кінець солодкого життя

Рішення Держдуми про заборону вивезення зерна з країни та експорту цукру з РФ до країн ЄАЕС лише з дозволу російського Мінсільгоспу викликало миттєвий продовольчий ажіотаж як у самій країні, так і членів економічного союзу. Казахстанці кинулися скуповувати цукор і наступного дня вже сміли з полиць «солодку смерть», збільшивши цінник із 300 тенге за кілограм (у середньому), до 600-700, а подекуди й понад 800 тг/кг, залежно від регіону.

Влада, звичайно, намагалася заспокоїти населення заявами про те, що запасів у країні вистачить як мінімум на три місяці, але громадяни самі собі створили проблеми, а потім взагалі звинуватили оптовиків у змові. І лише через тиждень, коли емоції притихли у багатьох, почали з’являтися питання: а чому, власне, Казахстан так різко відреагував на заборону з російської сторони?

Відповідь на нього можна легко побачити у статистиці: Казахстан за 2021 рік імпортував цукру та сирцю на $267 млн. і лідируючі позиції в цьому обсязі, звичайно ж, займала Російська Федерація, яка поставила продукції на $165 млн. Далі в лідерах Бразилія – майже $70 млн, Білорусь – $19 млн. та Мексика – трохи більше $13 млн.

Крім цього, в Казахстані діють і свої 4 переробні цукор підприємства – Коксуйський, Аксуйський, Таразський і Меркенський заводи. Щоправда, влітку 2021 року Аксуйський і Меркенський заявили про припинення виробництва через неможливість конкурувати з імпортом.

Справа в тому, що вартість виробництва цукру з цукрових буряків, навіть з урахуванням субсидій від держави, значно вища, ніж переробка тростинного сирцю. Крім цього, немає достатніх посівів – аграрії неохоче займаються виробництвом цієї рослини через сезонні коливання цін, спекулятивні ігри на ринку та недостатній прибуток з гектара в результаті. І це все при значному «висмоктуванні» ресурсів із землі.

При цьому міністр сільського господарства запевняє, що готовий збільшити обсяги виробництва до 80% від внутрішнього споживання. Єрбол Карашукеєв говорить про якусь модернізацію цукрових заводів, але забуває, що її вартість можна порівняти з модернізацією повноцінного НПЗ. А звідки піде новий імпорт, якщо Росія не схвалюватиме поставки – ніхто не пояснює.

Тим часом приклади такої заборони з російської сторони вже існують: 18 січня челябінська митниця не пустила до Казахстану півтори тисячі тонн продукції – 20 вагонів цукру, 2 вагони із зерном та 13 фур.

Щодо зерна, до речі, Казахстан теж у трійці лідерів-імпортерів з РФ, але тут трохи інша ситуація. Закуповує країна його за $158 доларів, а продає від $215 до $404 за тонну – м’яких сортів, і в середньому за $417 за тонну твердих сортів, але тверда пшениця сягає і $889. Італія, наприклад, придбала понад 100 тис. тонн за ціною $424.

І все б нічого, але в наявності частою нестачею зерна для внутрішнього споживання, і справа в тому, що чиновники на місцях не соромляться у приписках до врожаю, а це в результаті формує неправильні дані, на підставі яких укладаються імпортні контракти.

Місцеві акіми побоюються зізнатися, що не вміють керувати погодою, через яку комбайни не можуть зайти в поля, або знижується врожайність. Тому завищують і обсяги реального збирання, і цифри щодо врожайності. Крім того, в залік йде не чисте все зерна, а бункерний – це близько 10-15% втрат, наступну рефракцію зерна на елеваторі теж не враховують, а це ще 15-20%, і в результаті приписки сягають 30-35%. І все заради медальки.

Наприклад, Казахстан реально зібрав 12 млн. тонн зерна у чистій вазі, придатного для подальшої переробки. З урахуванням гарячого бажання виділитися перед начальством, районні акіми, разом із обласними та Мінсільгоспом показують урожай у 16 ​​млн. тонн. Подальші експортні контракти розраховуються як загальний урожай – мінус внутрішнє споживання. І в результаті експорту йде зерна більше, ніж треба, що породжує дефіцит на внутрішньому ринку, який покривається за рахунок російського імпорту. Але так було до 2022 року.

Наразі Казахстану варто звернути увагу на внутрішні проблеми та викрутити повзунок зернової галузі на максимум. Що можна зробити для цього? У структурі світового експорту обсяги Росії та України становлять понад 55 млн. тонн. Україні якось зовсім не до посівної. Росію «забанили» як на постачання, так і на платежі. Потрібно бути зовсім недалекого розуму, щоб не скористатися ситуацією. Тим більше, що основні імпортери зерна з цих країн: Єгипет, Індонезія, Бангладеш, Туреччина та Туніс.

Міністр сільського господарства Казахстану Карашукєєв в одному з останніх інтерв’ю заявляв про те, що: «Якщо буде багато врожаю – це буде для нас проблемою». Здається, Єрболе Ширакпаевичу, не зовсім розуміє в чому полягає його робота і що налагоджувати логістику та хороші торгові відносини, а не урізати фінансування зернової галузі – це одне з пріоритетних завдань.

Казахстану зараз важливо терміново профінансувати форвардний закуп, через тих аграріїв, які можуть посіятися, але не роблять цього через відсутність грошей, техніки, насіння чи добрив. Виділити гроші Аграрній Кредитній Корпорації, змінити заставну політику, роздати вітчизняну сільгосптехніку, насіння та добрива, а розрахунок отримати від фермерів із урожаю.

Тоді країна має шанс не тільки тут і зараз отримати додаткові доходи, задіяти в галузі десятки тисяч сільських жителів, налагодити виробництво та переробку, але й побудувати довгострокові торговельні відносини із зовнішнім світом, що вкрай важливо в нинішніх умовах, що стрімко змінюються.

Крім цього, необхідно зайнятися налагодженням торгових та логістичних шляхів по Каспію через Вірменію, Азербайджан та Грузію. Задіяти можливі канали експорту через Дубаї хаб на Африку. Чи зможе країна скористатися ситуацією – покаже час, як рівень хватки уряду «Нового Казахстану».

Автор:
Засновник
 ФБРК у Казахстане, журналіст,
фактчекерблогер – Кирило Павлов

Автор публікації

Коментарі: 1
Публікації: 119
Реєстрація: 21.10.2019